Хустка для українок – це не просто головний убір, це річ символічна, знакова і є нашою культурною спадщиною. Хустка об’єднувала жіночі покоління та передавалася як родинна цінність від матері до доньки. Поширена думка, що хустки носили лише заміжні жінки. Саме час спростувати цей міф і поширювати МОДУ НА ХУСТКУ – Угнівську хустку.

В давнину, хустка вважалася оберегом. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев'язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і швидшою дорога додому. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не виймав». Значну роль відігравала хустка під час весілля.

«Чуби» – ознака вишуканості і вроди
Усі жінки носили на голові так звані угнівські «чуби» – величезні хустини площею чотири квадратні метри (два на два), які зав’язували особливим способом, “на чубі”, довгі кінці яких вільно спадали жінкам на плечі. У такій хустці ходили і в найлютіший мороз – було у ній тепло, як у шапці. До різних свят угнівчанки одягали різні хустки. До зелених празників – зелені, на Різдво Христове – срібні, на Йордан – сині або голубі. Кажуть, коли йшла угнівчанка з вив’язаним на голові квітчастим “чубом”, у кожусі, що довгим шлейфом тягнувся позаду, була вона схожа на царівну або ж королеву. Ці жінки відповідно й трималися – рівно, гонорово. “А чому вони саме так, не подібно до інших, вдягалися впродовж століть?” “Угнівські міщанки у такий спосіб підкреслювали свою інтелігентність, жіночність і вроду...”.

Давні угнівські “чуби” досі можна побачити у містечку на великі свята. В самобутніх місцевих строях жінки ходять колядувати. А ще іноді по-давньому вдягаються дві найстарші угнівчанки. Розквітають “чуби” на свято Вознесення, коли до містечка, яке спеціально чепуриться з такої нагоди, приїжджають угнівці з інших міст України. Угнівці – це уже свого роду братство, усіх колишніх міщан приводить на рідну землю ностальгія.