Угнівські міщани, посередня верства між інтелігенцією (людьми з високою освітою) селянством, були дуже горді з свого міщанського стану і заховували всі свої звичаї і традиції з-перед кiлькасот років. Угнівські одяги - строї були чи не єдинi на цілу Галичину.
Стрiй мужчин був такий: Сорочка колись із льняного, а пiзнiше з фабричного полотна, з подвійним, викладаним ковніром, без краватки. Штани звичайно темного кольору, чорні камiзоля й маринарка (сурдут). Чоботи юхтові високі з холявами, власного виробу, т. зв. угнівці. В новіших часах чоботи боксовi або черевики. Влітку вдягали т. зв. капоту (плащ) обов'язково чорну, сукняну, широку й довгу майже по кістки. На голові чорний сукняний капелюх. Давніше габік чорний або брунатний. На зиму вдягали на убрання тулуб. Це такий же чорний баранковий ковнір, широкий, викладаний сягав аж по груди. Коли на тулубі було гранатове сукно, тоді підшивалося його сивим кожухом з таким же кримським ковніром.
Тулуб не запинався на ґудзики. До чорного тулуба носили чорні баранкові шапки, до гранатового сиві. Давніше носила високi шапки на завiсах (гл. знимка з 1887 р.). Була то висока на пiв метра баранкова шапка, на боках на підшивці зшита, а баранок зв'язували з обох боків стрічками. Дно було з оксаміту. Незапинаний тулуб закладали полу за полу й підперізували поясом. Колись мiщани пiдперiзувалися слуцькими поясами, перетиканими золотом. Згодом занехали слуцькі пояси через високу ціну.
Жiночий стрій був такий: Сорочка з високим подвiйним ковнiром на шиї, накрохмаленим штивно. Угнівські чоботи юхтовi, пiзнiше боксові або шеврові, в новіших часах влітку мешти, які називали ціжми. Дуже широка спідниця в фалди 3 так званим фалшом на передi, рiзних красок, найбiльше в дрiбнi квiти. На це широка запаска (фартушок), а на сорочку кацабайка, влітку з поодинокого сукна, а взимку ватована. На це все вдягали літньою порою кафтаник, довгий, широкий плащ зі зморщками (збиранками) з заду.
Зимовою порою вдягали футрину, широкий плащ з чорного сукна, підбитий бiлими баранячими шкірами. Футрина довга майже по кістки, до пояса обтисла, від стану аж до долу широка. Ковнір з того самого сукна, широкий, виложений. Футрина не запиналася на гудзики, лише загорталася. Підперізували футрину крайкою, вовняним поясом чорно-червоноï краски. На більші свята вдягали жiнки венґерку. То верхня одежа, вшита як футрина, тiльки сукно гранатове. Підшита венгерка сивим футром, ковнір з сивої кримки широкий, викладаний. Рукави в долині общиті сивою кримкою, широкою на 7-8 сантиметрів. Також по боках на станi сива кримка, широка на два пальці, а довга до 10 цалів. Вiд рамен до стану була обшита спереду золотою тканиною. Такий одяг був досить коштовний. Перед першою світовою війною коштував 200 австрійських корон.
На голові носили велику так звану турецьку хустку розміром коло 4 квадратних метрів. Зав'язували її над чолом ,,чуба", а два кінці хустки спадали на плечі аж до лопаток. На шиï носили жінки оригінальні шнурки правдивих коралів. Залежно від заможности мали по 3-12 шнурків коралів, що звисали на груди. Посередині коралів причіпляли один або два золотi дукачі (дукати з часів цісареви Марії Тереси). Кожна міщанка мала по кілька спідниць i по кілька великих хусток. Залежно від свята вдягали хустку різних кольорiв: на Рiздво (срібний). Йордан (синій), Великдень, Зелені свята (зелений); піст, весілля, жалобу тощо. Ці хустки спроваджували вони з Дамаску. Щодо матеріяльної і мистецької сторiнки, представляли вони собою велику вартість.
(оригінальний текст книги «Угнів та Угнівщина»)
на фото група угнівських міщан у зимових одягах (фото літо 1934р)
