Моя бабуся, Ганна Буковська, з дому Гаєва, народилася в передмісті маленького містечка Угнева (Застав’є) на Львівщині, і всі 46 років її життя, до виселення 1946-го, були пов’язані з цим містом, його самобутньою місцевою культурою.
За освіченість і вміння гарно вдягатися угнівчанок завжди вважали особливими жінками. Мали вони таку тутешню особливість – носили на головах угнівські «чуби» – величезні хустини (два на два метри), які зав’язували особливим способом, «на чубі», а два довгі кінці спадали на плечі до лопаток. Така хустка захищала і в найлютіший мороз. Називали ще таку хустину «турецькою», мабуть, із-за малюнка на ній. До кожного свята жінки вдягали хустки відповідного кольору.
Так що моя бабця Ганна колись у такому вбранні, з «чубом» на голові походжала вуличками Угнева. Та є в хустки чотири кінці: радість і щастя, але, на жаль, горе і сльози. Не оминуло бабусину родину й горе. її з двома дочками (одна з них – моя мама) і старенькою мамою, чоловіка вже не було в живих, «совєти» у березні 1946 року виселили з родинного гнізда на Підгаєччину Тернопільської області. Життя було важке, не до «чубів».
Хустки бабусині пам’ятаю, деякі ще навіть носила в шкільні роки, але такого «чуба» вив’язати, напевно, не вийде. В бабусиних коралях-намисті ще виступала, хоча вони вже не в повному комплекті.
Шкода, що не збереглося жодної світлини, де бабуся «з чубом», бо багато речей при переїзді не вціліло, а деякі довелося і знищити, щоб уникнути подальшого виселення на Сибір за традицію, але залишилося фото бабці Ганни, справжньої українки, дуже працьовитої, християнки ревної, мудрої, освіченої жінки, з книжкою в руці, і її розповіді, серед яких і ця про красиві угнівські «чуби».
Мирослава БОГУЦЬКА (Підгаєцький район Тернопільської області).
текст "Голос з-над Бугу"
